Хто такий Степан Бандера і чому він став символом боротьби за незалежність?

Степан Бандера — український політичний діяч, провідник ОУН(б) і один з організаторів проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Він народився 1 січня 1909 року в Старому Угринові, а загинув 15 жовтня 1959 року в Мюнхені від пострілу агента КДБ Богдана Сташинського.

Бандера очолював радикальне крило Організації українських націоналістів, виступав за незалежну Україну й не погодився підпорядкувати український визвольний рух німецькій політиці. Його постать залишається суперечливою через застосування політичного терору, співпрацю частини ОУН із німецькими структурами на початку Другої світової війни та водночас репресії нацистів проти самого Бандери й очолюваного ним руху.

Де і в якій родині народився Степан Бандера

Степан Андрійович Бандера народився в селі Старий Угринів Калуського повіту Королівства Галичини та Володимирії, що тоді входило до Австро-Угорщини. Його батько Андрій Бандера був греко-католицьким священником, послом до Української Національної Ради ЗУНР у Станиславові та капеланом Української галицької армії.

Мати, Мирослава Бандера, до шлюбу Ґлодзінська, була донькою греко-католицького священника. Вона померла навесні 1921 року від туберкульозу горла. Степан був другою дитиною в родині із семи дітей — після сестри Марти-Марії.

У дитинстві Бандера через хворобу на ревматизм суглобів і несистематичне навчання вдома не міг регулярно відвідувати початкову школу. З вересня 1919 до середини 1927 року він навчався в українській класичній державній гімназії у Стрию.

У 1922 році, з третьої спроби, Бандера вступив до української скаутської організації «Пласт». Він належав до 5-го куреня імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії став членом 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина».

За переказами про його юність, Бандера свідомо гартував витривалість до можливих тортур: обливався холодною водою, годинами стояв на морозі, бив себе ланцюгом і проколював пальці голками під нігтями. Цей епізод показує, наскільки серйозно він готувався до підпільної діяльності.

Як Бандера став діячем ОУН

Після гімназії Бандера хотів вступити до Української господарської академії в Подебрадах у Чехословаччині, але польська влада не видала йому закордонного паспорта. У вересні 1928 року він вступив на агрономічне відділення Високої політехнічної школи у Львові. Там Бандера провчився вісім семестрів до 1933 року, однак диплом не захистив через арешти.

У студентські роки він належав до українського товариства «Основа», гуртка студентів-рільників, бюро товариства «Сільський господар» і читальні «Просвіта». Першими його конспіративними псевдонімами були Сірий, Лис, Баба та Матвій Гордон. Під останнім псевдонімом у 1928–1930 роках він дописував до празького сатиричного журналу «Гордість нації».

У 1928 році Бандера вступив до Української військової організації. Спочатку працював у розвідці, а згодом — у відділі пропаганди. У 1929 році за рекомендацією Степана Охримовича він приєднався до новоствореної Організації українських націоналістів.

З 1931 року Бандера очолював референтуру пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських Землях. У червні 1933 року на Берлінській конференції Проводу українських націоналістів його офіційно призначили Крайовим провідником ОУН і комендантом УВО на ЗУЗ.

Під його керівництвом ОУН на західноукраїнських землях припинила експропріаційні напади на банки й перейшла до індивідуального терору проти представників окупаційної адміністрації та комуністичних агентів. Організація також проводила антиалкогольну й антитютюнову кампанії, намагаючись підірвати польську державну монополію та її економічний бюджет.

У вересні 1933 року Бандера організував одноденну «шкільну акцію». Десятки тисяч учнів бойкотували польську мову, символіку та вчителів. ОУН також запровадила культ могил січових стрільців і учасників визвольних змагань, проводячи поминальні панахиди по всій Галичині.

За що Бандеру судили в Польщі

Бандера був причетний до організації кількох акцій ОУН. 21 жовтня 1933 року 18-річний Микола Лемик за наказом Бандери та Романа Шухевича застрелив у консульстві СРСР у Львові емісара НКВС Олексія Майлова. Напад задумали як протест проти Голодомору 1932–1933 років.

12 травня 1934 року студентка Катерина Зарицька за завданням ОУН заклала вибухівку в редакції прорадянської газети «Праця». 14 червня польська поліція заарештувала Бандеру — за день до замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Пєрацького 15 червня застрелив Григорій Мацейко. Причиною замаху називали каральну політику «пацифікації» українців.

Польська поліція отримала докази проти керівництва ОУН після конфіскації так званого «архіву Сеника» та зізнань заарештованих учасників організації. Під час слідства в серпні 1934 року Бандеру безперервно допитували з 9-ї години ранку 6 серпня до 20-ї години 11 серпня, утримуючи його в кайданах.

Варшавський судовий процес тривав із 18 листопада 1935 року до 13 січня 1936 року. Разом із Бандерою судили ще 11 оунівців. Він розмовляв виключно українською мовою, вигукував «Слава Україні!» і відмовлявся визнавати юрисдикцію польського суду.

Бандеру, Миколу Лебедя та Ярослава Карпинця засудили до страти через повішення. На підставі амністії покарання замінили на довічне ув’язнення. Під час Львівського процесу, який відбувався з 25 травня до 26 червня 1936 року, Бандера отримав ще одне довічне ув’язнення.

З 1936 до 1939 року він перебував у польських тюрмах «Святий Хрест» у Кельце, «Вронки» в Познані та в Бересті над Бугом. У тюрмі «Святий Хрест» ув’язнені спали на цементній підлозі без ліжок, отримували чорний житній хліб із рідкою кавою та потерпали від нестачі води. Бандера тричі оголошував голодування — на 9, 13 і 16 днів.

Зв’язок із підпіллям він підтримував через тюремного капелана Йосифа Кладочного. Той передавав таємні записки, або «грипси», заховані всередині стрижнів олівців. У 1938 році оунівці намагалися організувати втечу Бандери з тюрми у Вронках, але польська поліція викрила мережу.

13 вересня 1939 року, після нападу нацистської Німеччини на Польщу, ув’язнені націоналісти звільнили Бандеру з одиночної камери в Бересті.

Чому ОУН розкололася на бандерівців і мельниківців

Після вбивства Євгена Коновальця агентом Судоплатовим у 1938 році Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник. Між Мельником і Бандерою виникли серйозні розбіжності щодо тактики та майбутнього організації.

10 лютого 1940 року в Кракові Бандера разом зі своїми прихильниками утворив Революційний Провід ОУН. Так ОУН розкололася на два крила: ОУН(б), або бандерівців, і ОУН(м), або мельниківців.

Бандера виступав проти вичікувальної тактики Мельника. Він наполягав, що український рух має спиратися передусім на власні сили, а не повністю прив’язуватися до геополітичних планів Німеччини. У квітні 1941 року на II Великому зборі ОУН у Кракові Бандеру одноголосно обрали головою Проводу ОУН(б).

Навесні 1940 року в Кракові він одружився з активісткою Ярославою Опарівською, донькою загиблого священника-капелана УГА. У подружжя народилося троє дітей: Наталія 1941 року, Андрій 1946-го та Леся 1947-го.

Що сталося 30 червня 1941 року

ОУН(б) за згодою Абверу організувала формування двох українських добровольчих батальйонів — «Нахтігаль» і «Роланд». Бандера розглядав їх як основу майбутнього українського війська.

30 червня 1941 року у Львові Ярослав Стецько за дорученням Бандери проголосив Акт відновлення Української Держави. Це відбулося без дозволу німецької влади, яка не планувала визнавати незалежну Україну.

5 липня німецька окупаційна служба безпеки заарештувала Бандеру в Кракові. Під час допиту 3 липня німецький держсекретар Ернст Кундт вимагав від нього скасувати Акт. Бандера заявив, що діяв із мандата українського народу, а не за розпорядженням німецької влади. Після відмови його перевезли до Берліна, у тюрму гестапо на Ліхтерфельде-Ост.

У вересні 1941 року нацисти заарештували понад 1500 активістів ОУН(б). На початку 1942 року Бандеру помістили до ізольованого барака «Целленбау» концентраційного табору Заксенгаузен. Там він перебував до кінця серпня 1944 року під номером 73.

Отже, твердження про просту й безумовну співпрацю Бандери з нацистською Німеччиною не пояснює всіх подій. ОУН(б) справді отримувала згоду Абверу на формування батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд», однак після проголошення української державності Бандеру заарештували, а членів його організації — переслідували. У вересні 1944 року німецьке керівництво звільнило Бандеру, намагаючись схилити його до співпраці в антирадянському Українському національному комітеті, але він відмовився.

Якою була роль Бандери у визвольному русі

Поки Бандера перебував у німецькому ув’язненні, Українська повстанська армія була створена рішенням військової референтури ОУН(б) під командуванням Романа Шухевича. УПА воювала проти німецьких гарнізонів і радянських партизанів.

Перший бій підрозділу УПА під командуванням Григорія Перегіняка проти німецьких сил відбувся в лютому 1943 року у Володимирці на Рівненщині. У червні того самого року генеральний комісар Волині й Поділля Генріх Шене доповідав до Берліна, що націоналістичні загони становлять для німецької влади більшу небезпеку, ніж більшовицькі партизани.

Бандера не командував цими боями безпосередньо: у цей час він перебував у Заксенгаузені. Його роль полягала в керівництві ОУН(б), політичному визначенні її курсу та підтримці ідеї незалежної української держави.

Водночас Бандера ніколи не був на території України на схід від річки Збруч. Він не відвідував Київ, Харків, Одесу, Запоріжжя чи Донецьк.

Де Бандера жив після війни

1 лютого 1945 року під час авіанальоту Бандера разом із сім’єю залишив Берлін і втік до австрійського Тіролю, а звідти — до Відня. Через переслідування радянських спецслужб до 1948 року родина шість разів змінювала місце проживання.

У 1947 році Бандера знову очолив Провід Закордонних Частин ОУН у Західній Німеччині. У повоєнні роки ОУН сформувала осередки в Канаді, США, Австралії, Великій Британії та країнах Латинської Америки.

У 1954 році в середовищі Закордонних Частин ОУН стався розкол між ортодоксальним крилом Бандери та реформістською групою Лева Ребета і Зиновія Матли, відомою як ОУН-з. Від 1954 року Бандера жив із сім’єю в Мюнхені за фальшивим паспортом шахіста Степана Попеля. Діти дізналися своє справжнє прізвище та правду про діяльність батька лише після його загибелі.

Як убили Степана Бандеру

Радянські спецслужби здійснили щонайменше вісім невдалих спроб замаху на Бандеру в Західній Німеччині до 1959 року. 15 жовтня того року в під’їзді будинку в Мюнхені агент КДБ Богдан Сташинський вистрілив у нього зі спеціального пістолета ціанистим калієм.

Спочатку смерть Бандери пояснювали зупинкою серця або травмою голови після падіння. Токсикологічна експертиза виявила сліди отрути. 20 жовтня 1959 року Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.

У серпні 1961 року Сташинський утік до Західного Берліна й добровільно здався поліції ФРН. Він зізнався у вбивствах Лева Ребета та Степана Бандери, заявивши, що діяв за наказом керівника КДБ Шелепіна. У 2005 році екскерівник КДБ СРСР Володимир Крючков визнав, що вбивство Бандери було однією з останніх операцій із ліквідації опонентів насильницькими методами.

Чому Бандера став символом

Після смерті Бандера перетворився на один із головних символів українського національного руху. У 2008 році в телепроєкті «Великі українці» він посів третє місце за результатами всенародного голосування.

20 січня 2010 року Президент України Віктор Ющенко посмертно присвоїв Бандері звання Героя України. 2 квітня того самого року Донецький окружний адміністративний суд скасував указ, мотивуючи рішення тим, що Бандера помер до 1991 року й не мав громадянства незалежної України.

Згідно із законом України 2015 року про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті, Бандера та члени ОУН мають офіційний державний статус борців за незалежність.

Пам’ятники Бандері встановлено у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию, Дрогобичі, Коломиї, Калуші та інших містах заходу України. Вулиці на його честь названі в Києві, Львові, Дніпрі, Луцьку, Рівному, Житомирі та Лос-Анджелесі. У світі працюють меморіальні музеї Бандери у Старому Угринові, Дублянах, Волі-Задеревацькій, Стрию, Ягільниці та Лондоні.

Слово «бандерівці» у вузькому історичному значенні стосується прихильників ОУН(б), яка виникла після розколу ОУН у 1940 році. Згодом це ім’я стало ширшим символом українського опору та боротьби за незалежність. 2022 року пісня «Батько наш — Бандера, Україна — мати» стала вірусним патріотичним трендом у TikTok і звучала також у Верховній Раді.

Степан Бандера був не лише образом, створеним радянською пропагандою, і не лише героїчною фігурою національної пам’яті. Він керував підпільною організацією, яка застосовувала насильницькі методи, прагнула створити незалежну державу, вступала в ситуативну взаємодію з німецькими структурами, а потім зазнала репресій від нацистів. Саме поєднання політичного радикалізму, боротьби за державність, ув’язнення та вбивства радянським агентом зробило його одним із найпомітніших і водночас найбільш суперечливих символів української історії.