Біографія Євгена Плужника: як він жив та що сталося на Соловках?

Євген Плужник (1898–1936) — український поет, прозаїк і драматург, учасник літературних об’єднань «Ланка» та МАРС. Він писав вірші, п’єси й прозу, перекладав і працював над мовознавчими виданнями. У грудні 1934 року НКВС заарештував його за сфабрикованим обвинуваченням. Плужник помер від туберкульозу в Соловецькому таборі.

Де народився і як минуло дитинство Плужника?

Євген Павлович Плужник народився 14 (26) грудня 1898 року в слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії, на Східній Слобожанщині. Його літературний псевдонім — Кантемирянин. Хто ще з відомих людей народився в грудні, видно в календарі днів народження.

Батько, Павло Васильович Плужник, походив із селян Полтавської губернії та займався дрібною і гуртовою торгівлею. Мати була із заможної родини й померла від сухот, коли Євгенові було сім років. У родині було восьмеро дітей, Євген був наймолодшим. Усі діти успадкували від матері схильність до туберкульозу.

Спершу хлопець навчався вдома, а згодом батько віддав його до Воронезької гімназії. Плужник захоплювався літературою та історією, занедбував інші предмети й через це неодноразово вибував із гімназії. Він також навчався в гімназіях Ростова-на-Дону й Боброва. Перші вірші писав російською, але згодом сам їх спалив.

Повний восьмирічний гімназійний курс Плужник закінчив за десять років, у 1918-му, в Боброві. Того ж року через політичні заворушення та хвороби дітей родина переїхала до села Багачка Миргородського повіту Полтавської губернії. У 1918–1920 роках Євген викладав там українську мову й літературу та організував аматорський театральний гурток. Від туберкульозу один за одним померли його сестра Марія, батько та брат Георгій.

Як Плужник опинився в Києві й почав літературну діяльність?

У 1920 році сестра Галина забрала Євгена до Києва, щоб урятувати його від напівголодного життя в селі. Упродовж 1920–1921 років він навчався у ветеринарно-зоотехнічному інституті, де працював чоловік сестри. Та Плужник залишив навчання: він мріяв стати професійним театральним актором.

У 1921 році Плужник вступив на курс акторської майстерності професора Володимира Сладкопевцева до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Разом із ним навчалися майбутні літератори й актори В. Строєв та В. Осєєва. Через загострення туберкульозу Плужник залишив інститут, не отримавши диплома.

У жовтні 1923 року він одружився з акторкою-початківицею Галиною Коваленко. Подружжя жило в маленькій кімнаті на шостому поверсі будинку на Прорізній, 18. Дітей у них не було.

Перші україномовні вірші Плужника надрукували 1923 року в газеті «Більшовик» і журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин. Із 1924 року твори виходили вже під його прізвищем. Галина Коваленко таємно забрала рукописи чоловіка й віднесла їх літературознавцю Юрію Меженку. Той високо оцінив поезію та допоміг авторові вийти на ширшу літературну арену.

Микола Зеров запросив Плужника читати власні твори на засіданні Асоціації письменників, або Аспису. Поет входив до неї у 1923–1924 роках. Його майстерність високо цінували Зеров, Максим Рильський і Микола Бажан. Рильський навіть приходив до Плужника на Прорізну, щоб особисто висловити захоплення його віршами.

У 1924 році поет приєднався до «Ланки», а після її реорганізації в 1926-му — до «Майстерні революційного слова» (МАРС). До близького літературного кола Плужника належали Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович і Дмитро Фальківський. У «Ланці» він був естетичним опонентом Тодося Осьмачки, а в ширшому літературному середовищі полемізував із манерою Володимира Сосюри.

Які твори написав Євген Плужник?

Поезії Плужника виходили в часописах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях» і «Життя й Революція». У 1926 році з’явилася його перша збірка «Дні». До неї увійшли лірико-драматична поема «Галілей» та урбаністично-філософська поема «Канів». Після публічного читання «Галілея» студенти Київського університету винесли поета із зали на руках.

Друга збірка, «Рання осінь», вийшла 1927 року. Юрій Меженко схвально її оцінив, але офіційні критики засуджували мотиви елегійного смутку й самотності. Радянські вульгарно-соціологічні критики таврували поезію Плужника як занепадницьку, дрібнобуржуазну та ідеологічно шкідливу.

Третю збірку, «Рівновага», підготували до друку 1933 року, однак радянська цензура заборонила її публікацію. Вперше вона вийшла 1948 року в Аугсбурзі, а в Україні — 1966-го у збірнику «Вибрані поезії».

Серед творів Плужника — поезії, поеми, проза й драматургія:

• поетичні збірки «Дні», «Рання осінь», «Рівновага»;
• поеми «Галілей» і «Канів»;
• роман «Недуга», виданий 1928 року;
• п’єси «Професор Сухораб» (1928–1929), «У дворі на передмісті» (1929) і «Змова у Києві» (1931–1933).

«Недуга» була єдиним прозовим твором Плужника. Після нищівної партійної критики роман вилучили з радянських бібліотек і книгарень та конфіскували. Текст п’єси «Болото» не зберігся, вона вважається втраченою.

«Змову у Києві» Плужник спершу називав «Шкідники» та «Брати». Її головний герой, інженер Лукаш, має автобіографічні риси автора. П’єсу планували поставити в театрі імені Івана Франка та в театрі «Березіль». Лесь Курбас високо оцінив драму за філігранність характерів і прийняв її до репертуару перед розгромом театру. Рукопис зберігся завдяки архівісту Володимиру Міяковському, який переписав його власноруч. Повний текст окремою книгою в Україні вийшов 1992 року завдяки текстологічній роботі Леоніда Череватенка.

Плужник написав кілька кіносценаріїв на замовлення ВУФКУ, але фільми за ними не зняли. Він є автором вірша, вміщеного в оповіданні Валер’яна Підмогильного «Третя революція». Разом із Підмогильним Плужник уклав практичний словник «Фразеологія ділової мови», опублікований у 1926 та 1927 роках.

Переклади були одним із джерел заробітку Плужника. Він переклав українською комедію «Одруження» та повість «Невський проспект» Миколи Гоголя, оповідання Антона Чехова «Похлібці» й «Злодії», роман Михайла Шолохова «Тихий Дон», повісті Льва Толстого «Дитинство» й «Отроцтво», роман Максима Горького «Діло Артамонових», а також твори Я. Кальницького «Острів попелятих песців» та І. Кіпніса «Зруйновані гнізда». Разом із Василем Атаманюком і Феліксом Якубовським Плужник упорядкував тритомну «Антологію української поезії» (1930–1932). Він також редагував мовно твори пролетарських авторів, зокрема «Роман міжгір’я» Івана Ле.

У творах Плужника поряд із ліричними текстами є драматичні та філософські поеми. У «Ранній осені» звучать мотиви смутку й самотності, за які офіційна критика ідеологічно цькувала поета.

Як хвороба вплинула на життя поета?

Туберкульоз супроводжував Плужника від дитинства. У 1926 році, коли хвороба прогресувала, він проходив інтенсивне лікування в санаторії у Ворзелі. Щоб підтримувати роботу легень, двічі на рік їздив лікуватися до Криму або на Кавказ.

Плужник продовжував писати й заробляти перекладами. У 1934 році він став членом новоствореної Спілки письменників СРСР, а того ж року його заарештували.

За що Плужника засудили й що сталося на Соловках?

Після вбивства Сергія Кірова 1 грудня 1934 року органи ДПУ-НКВС почали репресії проти українських літераторів. 2 грудня уповноважена відділу НКВС УРСР Гольдман оформила постанову, звинувативши Плужника в підготовці терактів і контрреволюційній роботі. 4 грудня НКВС обшукав його київську квартиру й заарештував поета. Слідство вів оперуповноважений Михаїл Хаєт.

У березні 1935 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві засудила Плужника до розстрілу в межах сфабрикованої «Справи боротьбистів». За тією самою справою засудили Миколу Куліша, Валер’яна Підмогильного, Григорія Епіка, Олександра Ковіньку та Василя Вражливого. Згодом смертний вирок Плужнику замінили на десять років ув’язнення в Соловецькому таборі особливого призначення.

Через відкриту форму туберкульозу й критичний стан здоров’я поета етапували на Соловки окремим спецконвоєм. Майже весь час там він провів у лазареті кремлівського корпусу табору.

Останнього листа дружині Плужник продиктував 26 січня 1936 року. Власноруч він дописав: «Присягаюсь тобі, я все одно виживу!». Поет помер від туберкульозу в тюремній лікарні 2 лютого 1936 року, у віці 37 років. Перед смертю він прошепотів санітарові: «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру».

Тіло Плужника поховали в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Місце поховання не збереглося.

Що сталося з родиною та спадщиною Плужника?

У серпні 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР посмертно реабілітувала поета через відсутність складу злочину. Рукописи й родинний архів зберегли сестри Галини Коваленко — Марія Юркова, Таїсія та Тетяна, які все життя мешкали в Києві. Поверненням літературної спадщини Плужника та публікацією його творів у 1980–1990-х роках опікувався Леонід Череватенко.

Галина Коваленко емігрувала 1943 року через Львів і Німеччину до США. Вона прожила 90 років і померла в Нью-Йорку 4 серпня 1989 року.

У Києві на будинку на Прорізній, 18 встановлено бронзову меморіальну дошку Плужнику. Його символічна могила, кенотаф, розташована на 9-й дільниці Байкового кладовища. Ім’я поета носить Центральна районна бібліотека Шевченківського району Києва. Його особовий фонд зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Ще біографії українських письменників: Сергій Жадан, Валентин Чемерис.